 |
||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
Пам’ять Чорнобиля
НМЦ ЦЗ та БЖД Чернівецької області-26.04.2010 Не забуваймо Чорнобильську трагедію ! Напередодні 24-ої річниці аварії на Чорнобильській атомній електростанції працівниками навально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернівецької області спільно із фахівцями Головного управління МНС в Чернівецькій області організовуються різноманітні заходи у навчальних закладах. Для учнів молодших класів проводяться екскурсії до музею пожежно-рятувальної справи при Головному управлінні, де діти з цікавістю ознайомлюються з фотоматеріалами, документами, що відтворюють події 1986 року та нагородами, які отримали за свою роботу ліквідатори аварії на ЧАЕС. З учням старших класів організовувались бесіди та уроки, на яких працівники МНС, ліквідатори аварії спільно з вчителями розповідали учням про аварію на Чорнобильській АЕС. Найбільше захоплення у школярів викликали розповіді очевидців про їх враження та відчуття, які вони пережили перебуваючи у Чорнобилі.
Методист Алла Прохоренко НМЦ ЦЗ та БЖД Черкаської області-26.04.2010 Україна несе непосильний Чорнобильський хрест.«Біль Чорнобиля не згасне Гинуть рідні береги.... В тих місцях тепер не сіють. Прип'ять, краю дорогий!» І.Кондратюк Двадцять чотири роки минуло від дня, з якого розпочалось нове літочислення для України і всього людства. 26 квітня 1986 року, тихої весняної ночі на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції прогримів вибух, який сколихнув увесь світ. Страшна звістка про катастрофу в Чорнобилі - невеличкому українському місті, розташованому поблизу злиття сивого Дніпра й тихоплинної Прип'яті, облетіла всю планету. Оспіваний мирний атом, здавалося б, приручений і покірний, вийшов з-під влади людини, вивергаючи нутро, розхукуючи навсібіч незриму отруту радіації. Радіаційний вогонь обпалював не тільки людей. Флора і фауна Полісся, здавна відома своїми грибним та ягідними місцями, мисливськими угіддями, потерпали від атомного удару вже першого післяаварійного літа. На ходу завмирали працьовиті мурахи, на льоту падали швидкі птахи, так як сумарний випад радіоактивних речовин після вибуху на ЧАЕС становив 50 мільйонів Кюрі, що рівноцінно вибуху понад 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинуто на Хіросіму в 1945 році. Катастрофа спричинила різке погіршення екологічної ситуації на значній території України, Білорусії та Росії. Сумарні екологічні втрати становлять понад 148млрд. доларів США. Минули роки, про цю подію написано десятки тисяч статей у газетах і журналах, з'явилися перші фундаментальні наукові праці, опубліковано чимало художніх творів, відкриті музеї, але біль від цього лиха не вщухає, бо воно накрило своїм чорним крилом мільйони людей. І ніхто сьогодні не може сказати напевне, коли, в якому поколінні перерветься скорботний мартиролог передчасних смертей, тяжких, у тому числі спадкових захворювань, зв'язаних із цією катастрофою. Безумовно, визнання Чорнобильської трагедії як національної катастрофи знайшло своє відображення в ряді Законів України. Під захистом цих законів тільки на Черкащині знаходиться 103 населених пункти, в яких проживають 154067 громадян, які мають статус постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. На диспансерному обліку в Черкаській області перебуває 183 тисячі осіб, в тому числі 35 тисяч дітей, що проживають на забрудненій території. Найбільше їх в Канівському, Звенигородському, Катеринопільському та Лисянському районах. Більше 3,5 млн. жителів України отримали в результаті катастрофи додаткові дози опромінення. Сотні тисяч людей, які без війни опинилися в ролі біженців, покинули рідні домівки, де віками жили їхні предки. Проблем багато. Особливо останнім часом, після закриття Чорнобильської АЕС. В день пам'яті про Чорнобиль, що став міжнародним днем, ми повинні мужньо подивитися в обличчя реаліям і зробити все, що в наших силах, щоб відвернути і не дозволити повторитися біді. У ці дні наш обов'язок згадати всіх тих, хто стояв тоді на шляху вогню та радіації, коли працівники пожежної охорони ціною власного життя загасили вогонь атома, хто допомагав відроджувати життя після чорнобильських днів. Нічого не проходить безслідно. Серед ліквідаторів смертність перевищує середньоукраїнський показник в 3 рази , а захворюваність - у 8 разів. І ми ще раз схиляємо голови перед всіма тими, хто з гідністю виконав до кінця свій обов'язок. Методист обласних та м.Черкаси курсів Окладникова І.І. НМЦ ЦЗ та БЖД Тернопільської області-21.04.2010 Він теж боронив нас від Чорнобильського лиха1986 рік…Весна…Чорнобиль… Неможливо забути ці дати, ці слова. 26 квітня стало чорною датою не лише для українського народу, а для всього людства. В кожній людській душі той трагічний день відізвався тривожним зойком, відчуттям біди, невизначеності майбутнього… Не всі знали тоді, що це за біда, які наслідки цієї катастрофи на нас чекають. Минають роки і з’являються все нові і нові факти, що ще повніше відображають ті сумні та трагічні події. А для людей, котрі були в повній мірі або частково причетні до Чорнобильської катастрофи, це не просто факт, а тяжкі спомини, покалічена душа, тіло, життя… Щорічно, відзначаючи скорботну дату 26 квітня, ми ще раз з великою вдячністю згадуємо тих, хто ризикуючи своїм життям, боровся з Чорнобильською стихією. Серед молодих ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС був і він 30 літній капітан Вигонний Олександр Каленикович, який проходив тоді службу у військовій частині 21335 в с. Лоскутівка Луганської області на посаді командира кадру механізованого батальйону.  В основному роботи батальйон проводив у місті Прип'ять, на третьому енергоблоці, АРУ-750 промислової зони АЕС. Тридцять вісім бойових виїздів здійснив сам особисто молодий командир в "особливу зону" АЕС. Мало це чи багато судити нам самим, кого він захищав від страшної біди, яка обрушилася на нашу мирну Україну. Так мирну, а не іншу, тому що усьому українському народові прийшлося воювати із цим лихом, яке принесла Чорнобильська трагедія. Завдання тодішнього уряду СРСР треба було виконувати чесно і самовіддано, жертвуючи своїм здоров'ям і навіть самим життям. Молодий командир батальйону завжди був на передовій позиції боротьби із зараженням території станції. Він йшов вперед і опромінювався, він кликав своїх солдат на подвиги в ім'я свого народу. Олександр опромінювався, щоб не допустити переопромінювання особового складу батальйону. Дозу радіації, яку отримав під час дезактиваційних робіт капітан Вигонний, засвідчено в спеціальній карточці радіактивного опромінення і становить 23 рентгени і 792 мілірентген. "Працювали ми, якщо можна так виразитись, "на самому вістрі ножа". Проводили вручну, лопатами, багато дезактиваційних робіт, а саме: засипали основу навколо станції щебенем і піском, дезактивували допоміжні приміщення третього енергоблоку станції. Дві команди нашого батальйону в кількості восьми солдат виходили на дах 3го енергоблоку і скидали з нього радіоактивні уламки будівельного матеріалу, зачищаючи його поверхню від різного сміття, яке містило велику кількість радіації. Інші дезактиваційні роботи проводилися на відмітці - 5,6м 3го енергоблоку, знімаючи бетонну стяжку циркуляційних водоводів"... - пригадує молодий командир. Виконуючи складні завдання, які доводились нам вищим командуванням, капітан Вигонний тоді не думав про себе, про своє здоров’я, а працював на найнебезпечніших ділянках станції. Окремі роботи приходилось проводити при дуже високих рівнях радіації тому що, за бетонною стіною знаходився зруйнований четвертий реактор. Батальйон капітана Вигонного як і весь полк ЦО виконував різноманітні роботи: вивозив різні будівельні матеріали та конструкції з промислової зони, проводив вирізку дерев з так названого народом "рижого лісу" та інші. Працюючи на станції кожен солдат батальйону відчув справжнє дружнє відношення і повагу серед своїх командирів. Характерним було й те, що серед усіх нас панувала велика відповідальність за доручену нам справу, а тому виконували роботи на високому рівні на всіх ділянках. Хочеться сказати добре слово тим офіцерам, сержантам і солдатам, які прибули в батальйон з Луганської, Донецької і Харківської областей. Капітан Вигонний Олександр Каленикович за активну роботу на ЧАЕС, мужність, стійкість, високі морально-політичні і психологічні якості по праву нагороджений Президією Верховної Ради СРСР медаллю "За бойові заслуги" та Грамотою начальника ЦО СРСР генерала армії В.Говорова та іншими державними нагородами. Досвід умілого керівництва особовим складом у Чорнобильській зоні молодий командир батальйону переймав від своїх старших за віком і за званням командирів полку військової частини 73413 полковника Боднара В., майора Дубинця, і підполковника Анучина М. А високі якості командира як людини, яка покликана берегти мир і спокій своєї держави набув під час навчання у Московському командному училищі дорожніх і інженерних військ, яке закінчив з відзнакою в 1981 році і під час перебування на посадах командира навчального взводу, а потім роти у військовій частині 42209, яка дислокувалася в місті Мерефа Харківської області. Олександр Каленикович службу в полках ЦО і командирське становлення закріпив навчанням у Військово-інженерній академії ім. Куйбишева та на ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії, в Ленінакані, перебуваючи тоді на посаді заступника командира полку, за що був нагороджений другою медаллю "За бойові заслуги". За тринадцять років перебування на посадах начальника курсів ЦО, НМЦ ЦЗ та БЖД Тернопільської області полковник Вигонний О.К. передав свій досвід тисячам керівникам і фахівцям ЦЗ рідного краю. Участь у ліквідації наслідків стихійних лих на Тернопіллі і в Закарпатській області та 32 річний стаж служби у військах ЦО, установах цивільного захисту сьогодні допомагають полковнику служби цивільного захисту Вигонному Олександру Калениковичу уміло керувати навчально-методичним центром цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Тернопільської області. З нагоди Дня ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за значний особистий внесок в ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, проявлені при цьому мужність та сміливість, вміле керівництво особовим складом, стійкість та самовідданість Указом Президента України від 14.12.2009р. нагороджений держаною нагородою України- орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
НМЦ ЦЗ та БЖД Житомирської області-20.04.2010 Герої Чорнобиля26 квітня 1986 року в Україні на Чорнобильській атомній електростанції імені Леніна сталася катастрофа планетарного масштабу. Ця чорна дата позначає одну з найтяжчих трагедій в історії українського народу. Від аварії на ЧАЕС в Україні постраждало 3,2 мільйони чоловік, серед них – понад 1 мільйон дітей. Місцевість, яка зазнала прямого радіаційного враження, становила 1/12 частину всієї території України. Небезпечний рівень радіоактивного забруднення спостерігався на площі понад 50 тисяч квадратних метрів. Евакуйовано 76 населених пунктів, у яких проживало 91 тисяча чоловік. До зони обов’язкового відселення потрапили 92 населених пункти, а до зони гарантованого добровільного відселення – 835. Під постійним і посиленим радіоекологічним контролем перебувало 1288 населених пунктів. Катастрофа на ЧАЕС сколихнула світ не лише своєю величезною руйнівною силою, а й мужністю тих, хто першим зіткнувся з її страхітливими наслідками. Першими, хто прибув за тривогою на місце аварії й почав боротьбу з вогнем, були пожежники станції, Чорнобиля та Прип’яті, а дещо пізніше – Києва, Білої Церкви, інших міст і районів. Уже через кілька хвилин після вибуху пожежники на чолі з лейтенантом В.Правиком та черговий караул лейтенанта В.Кібенка розпочали гасити вогонь на четвертому блоці, щоб запобігти його розповсюдженню до третього блоку. Загальне керівництво гасіння пожежі взяв на себе майор Л.Телятников, начальник Прип’ятської пожежної частини. Пожежники ціною власного життя на більшості ділянок зуміли зупинити поширення вогню. Всі вони отримали небезпечні для життя дози опромінення та отруєння токсичним димом. 27 квітня 19 чоловік було доставлено в Москву на лікування, проте шістьох врятувати не вдалося. Серед померлих – лейтенанти В.Правик і В.Кібенок, старші сержанти В.Ігнатенко, В.Тішура, М.Тишенюк, сержант М.Ващук – уродженець с.Велика Хайча Овруцького району Житомирської області. Всі вони відзначені вищими державними нагородами, а першим двом присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Найвищого звання удостоєний і майор Л.Телятников. Згодом, упродовж квітня-травня і наступних місяців й років, через випробовування у двобої з «атомом» пройшли десятки, сотні тисяч наших співвітчизників. Серед них разом з багатьма громадянами колишніх республік СРСР – українці, представники Житомирщини.
Перебуваючи на посаді начальника оперативно - тактичного відділу Головного управління пожежної охорони МВС СРСР у квітні 1986 року підполковник Володимир Михайлович був направлений керувати пожежною охороною Чорнобильської АЕС. У ніч проти 23-го травня сталася пожежа в кабельних тунелях четвертого аварійного блоку. У зоні пожежі був зафіксований рівень 200 рентген на годину – смертельно небезпечний для людини. Підполковник Максимчук В.М. керував гасінням пожежі кабелів у тунелі. Він обрав тактику, що не мала аналогів у світі. Головна ціль – не дати людям переопромінитись. Нехай кожний одержить 70-80 рентген, але тільки не фатальні 100 – інакше променева хвороба. Для цього рятувальники повинні знаходитися в зоні не більше 10 хвилин. Пожежу гасили всю ніч, і тільки до 8 години ранку 23 травня домоглися головного – утихомирений вогонь не перейшов по насосах у 3-й блок. Максимчук В.М. з місця подій був відправлений у лікарню з променевими опіками ноги і дихальних шляхів, безголосий, нерухомий, але упевнений у слушності свого рішення. Помер Володимир Михайлович від наслідків отриманої дози опромінення. Похований в Москві на Митинському цвинтарі. В грудні 2003 р. генерал-майору Максимчуку Володимиру Михайловичу за героїзм, мужність і відданість службовому обов’язку Указом Президента Росії Путіна В.В. було присвоєно звання Героя Росії (посмертно).
Чорнобиль – це не тільки відблиск трагедії, але й символ безсмертя, мужності і героїзму багатьох тисяч людей, які брали участь у ліквідації аварії. 1 травня 1986 року розпорядженням голови Житомирського облвиконкому було створено оперативну групу з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 2 травня облвиконком приймає рішення “Про заходи по підготовці і відправці зведеного мобільного загону спецзахисту ЦО з надання допомоги в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС”, яким передбачає під особисту відповідальність заступника голови облвиконкому Г.О.Готовчиця і начальника обласного штабу ЦО М.М.Стожка створити до 16год. 00хв. 2 травня зведений загін на базі заводу “Хімволокно” в складі 294 чоловік.
Командиром загону призначено заступника директора заводу “Хімволокно” Г.Е.Мозера. • Основне завдання загону полягало в дезактивації місцевості . • Бійці зведеного загону досліджували радіаційний фон на забрудненій території; збирали забруднений ґрунт і вивозили його в спеціально відведені місця; проводили спеціальну обробку техніки, санітарну обробку людей; робили лабораторні аналізи проб повітря, води, ґрунту. 7 травня 1986 року за вказівкою МВС України розпочато формування Житомирського зведеного загону пожежної охорони. Начальником зведеного загону був призначений підполковник внутрішньої служби А.П.Мазуркевич.
До складу Житомирського зведеного загону було включено 61 чоловіка з відділу пожежної охорони Хмельницького УВС, 5 водіїв із Донецької і 2 – із Черкаської областей, 3 працівники медслужби, 4 чоловіки воєнізованої пожежної охорони Житомирщини. Всього зведений загін налічував 239 чоловік. Основні види робіт, які виконував особовий склад зведеного загону: - безперебійне цілодобове забезпечення водою виробництва бетону на майданчиках ЧАЕС за допомогою ПНС-110 та АР-2; - відкачка води на території ЧАЕС; - дезактивація будівель, споруд на території ЧАЕС, міст Прип’яті та Чорнобиля; - несення бойового чергування в Чорнобильській та Іванківській пожежних частинах. Їх називають по-різному: чорнобильці, ліквідатори, вогнеборці…, але вони залишаються героями. Герої Чорнобиля…Вони йдуть у вічність молодими. Йдуть непомітно й тихо – без скарг і сліз. Йдуть, вирвані з коренем з любові, дружби життя, залишаючи незагоєні рани в серцях матерів, дружин, дітей, друзів. І через кілька десятків років «збирає» Чорнобиль свої страшні жнива. Це як помста за те, що тоді, в 1986 році, вони наважилися стати на шляху розбурханого атома. Сьогодні ми повною мірою розуміємо, наскільки велику і масштабну справу зробили ліквідатори наслідків Чорнобильської катастрофи. Земний уклін Вам, сини й дочки Вітчизни, котрі рятували світ ціною власного життя.
НМЦ ЦЗ та БЖД Хмельницької області-20.04.2010 Хроніки глобальної аварії…26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Реактор четвертого енергоблоку вибухнув. Радіоактивні елементи йоду, стронцію і цезію поширилися на північну частину України, Білорусі, Прибалтики, Польщі, Швеції, Фінляндії, інших країн.
Методист Альона Мельник НМЦ ЦЗ та БЖД Житомирської області-18.12.2009 Вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, встановлений відповідно до Указу Президента України від 10 листопада 2006 року №945 з метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків цієї страшної катастрофи. Саме 14 грудня 1986 року було завершено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. 23 роки минуло з того часу, коли в Україні сталася найстрашніша за всю історію людства техногенна катастрофа - аварія на Чорнобильській АЕС. Вона стала болючою історією для всього світу і залишається важкою спадщиною майбутнім поколінням багатьох держав. Однак, наслідки цієї трагедії могли бути ще набагато масштабнішими. Проте, цю загрозу відвернули пожежники з Прип’яті, Чорнобиля та чергова зміна станції, які не шкодуючи свого життя першими взяли на себе удар ядерної стихії, щоб зменшити масштаби катастрофи та врятували світ від біди. Через кілька годин, а потім днів та тижнів для подальшої ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС були задіяні десятки тисяч людей різних професій: пожежники, військовослужбовці, міліція, будівельники, транспортники, медпрацівники тощо, яких назвуть єдиним словом - ліквідаторами. Наші співвітчизники не роздумуючи стали до боротьби з грізним і небезпечним ворогом... І ціною неймовірних зусиль, власного здоров’я та життя вони зупиняли ядерну біду, що панувала над аварійним енергоблоком та далеко поширювалася за його межі. У ці суворі напружені дні вельми яскраво проявилася мужність і самовідданість, вірність обов'язку і стійкість духу українського народу.
14-го грудня 2009 року в навчально-методичному центрі ЦЗ та БЖД Житомирської області відбулися збори на яких вшановували учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У своєму зверненні до присутніх з нагоди Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС начальник НМЦ ЦЗ та БЖД Житомирської області підполковник служби цивільного захисту В.Л.Олексюк зазначив: «Сьогодні ми на державному рівні вшановуємо героїв, які захистили Україну, Європу і світ від найбільшої техногенної катастрофи XX століття, що сталася на Чорнобильській атомній електростанції. Багато з тих, хто прийняв на себе перший удар Чорнобиля, на жаль, не дожили до сьогоднішнього дня, залишивши біль і пам’ять в наших серцях, схилимося в глибокій шані перед їхньою світлою пам’яттю. 23 роки тому працівники станції, пожежники, військовослужбовці ціною свого здоров’я і життя відвернули трагедію планетарного масштабу та зменшили згубні наслідки аварії». Хвилиною мовчання присутні вшанували тих, хто відійшов у вічність.
Заступник начальника центру – начальник обласних курсів Вербицький А.Б. у своєму виступі акцентував увагу присутніх на тому, що тільки за період 1986-1987 років через горнило випробувань, пов’язаних з безпосереднім виконанням завдань щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, пройшло понад 200 тисяч громадян України та республік колишнього СРСР. Антон Броніславович зазначив, що за роки, що минули, ми всі пройшли складний шлях усвідомлення і переосмислення того величезного комплексу проблем, який пов’язаний із використанням високих, і, нерідко, небезпечних технологій. Незмінним залишається лише одне – найглибша повага до людей, які закрили собою світ від атомного лиха, що вирвалось зі зруйнованого четвертого блоку ЧАЕС. Їхній подвиг неможливо переоцінити – як не можна переоцінити значення того, що вони зробили. Їхній героїзм, їхній патріотизм і професійна майстерність перевірені часом.
Начальник НМЦ ЦЗ та БЖД Житомирської області підполковник служби цивільного захисту Олексюк В.Л. та Голова Житомирського обласного відділення Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил Хіля В.Г. вручили учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС державні нагороди. За особистий внесок у ліквідацію аварії на ЧАЕС, виконання заходів щодо захисту населення і територій від наслідків Чорнобильської катастрофи та з нагоди Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Бичковський Б.І. отримав відзнаку МНС України «За відвагу в надзвичайній ситуації» ІІ ступеня; Майданюк В.О, Собків О.В. - Почесну грамоту МНС України; Прудніков О.Г,.Скиба В.М., Яковенко М.М. - Грамоту МНС України. Хіля Володимир Григорович висловив подяку начальнику навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Житомирської області підполковнику служби цивільного захисту Олексюку Василю Леонідовичу за внесок у проведення заходів щодо захисту населення і територій області від наслідків Чорнобильської катастрофи і вручив медаль «За заслуги» від Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил. Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС пригадали події понад 23-річної давнини, вони ніколи не зітруться з їх пам’яті. Їм довелося виконувати дуже небезпечну та складну роботу щодо відкачки води з-під пошкодженого реактора 4-го енергоблоку; покриття захисною плівкою територій; зняття радіоактивного ґрунту і завантаження ним контейнерів; санобробки худоби, дезактивації техніки та території населених пунктів. Також здійснено десятки виїздів на гасіння пожеж у лісах, що розташовані на забрудненій радіацією території.  Леся Слюсар, методист НМЦ ЦЗ та БЖД Житомирської області НМЦ ЦЗ та БЖД Чернігівської області-14.12.2009Герої поряд... 14 грудня — день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Життя продовжується і як наші діти будуть оцінювати історію держави залежить від нас, від того як ми збережемо в пам'яті героїчні вчинки та трагічні помилки. Чернігівська область опинилася в центі сумних історичних подій. Місцеві жителі взагалі поділяють спогади на «до» і «після» аварії на ЧАЕС. Багато людей сьогодні потерпають від наслідків аварії, а в нашому місті, мабуть, не має родини, в якій би не було свідків тих трагічних подій. Майже в кожній організації працюють люди, які допомагали в ті часи ліквідувати наслідки аварії. Вони ще поряд з нами - жива історія, але справжні герої завжди скромні і не афішують свого вкладу на захист майбутніх поколінь. Про це нагадують хіба що «походи» до шпиталю та, так звані, «чорнобильські відпустки». На мою думку, кожен з них поміняв би Чорнобильські пільги на здорове щасливе життя без трагічних спогадів. А які спогади найбільше хвилюють самих учасників ліквідації? На це запитання запросила відповісти Сергія Володимировича Бочку, начальника Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернігівської області, учасника ліквідації аварії у вересні 1986 року: - Відчуття були дуже різні: розумів скільки шкоди завдасть аварія, розумів, що багато людей постраждає тому «рвався в бій», прагнув допомогти і також перевірити свої знання на практиці – це був як екзамен життя, у Вузі такого не буває. А який ВУЗ Ви закінчували? - В тому й справа, що я закінчив Саратовське військове хімічне командне училище і набув кваліфікації – спеціаліст радіаційно-хімічного захисту. Розумієте, моряки відшліфовують навички на морі, артилерія теж може тренуватись на полігоні, як і танкісти, а от за моєю спеціальністю практичних навичок роботи в умовах радіаційного забруднення місцевості придбати важкувато. Багато військових потрапляли в Чорнобиль у складі воєнних формувань, але були й такі, що направлялись в індивідуальному порядку як спеціалісти вузького профілю, в тому числі і я. Скільки днів Ви працювали в Чорнобилі? - Один місяць. Термін перебування був обмежений дозою в 25 Бер. Як швидко набереш дозу залежало від того, де працюєш. На той час було чотири зони. Добова доза в першій становила – 0,1 Бер, там працювали оперативні групи терміном до шести місяців. Добова доза в другій – 0,3 Бер і термін роботи в них становив до двох місяців, там працювали групи забезпечення (пожежна, технічна, інженерна і т. д.). Добова доза третьої зони – 0,9 Бер, роботи в них проводились не більше місяця для однієї особи, в них працювали і розвідгрупи. Була особлива зона, четверта – це зона території ЧАЕС, добова доза в ній теж не повинна була перевищувати 0,9 Бер. Вже 23 роки пройшло з дня аварії, чи багато друзів у Вас залишилось. З якими були в Чорнобилі? Як часто зустрічаєтесь? - Враховуючи специфіку моєї роботи, з великою кількістю людей я не спілкувався, на концерти і кіно часу не було. Розвідвідділ, до якого я входив, відносився до оперативної групи Міністерства оборони і складався з 6 чоловік та командира. Всі вони були військові (і це ще був Радянській Союз), тому один був з Молдови, двоє з Поволжя, а двоє братів з Миколаєва. Роз’їхались потім по своїм домівках, а зараз це різні країни навіть! Та й з ними спілкувався тільки під час відпочинку. А так приїде броньована машина з водієм, отримаєш завдання від командира і вперед на заміри. Згадую страшилки, коли сам робив заміри на об’єктах в Прип’яті. Ідеш і здається, що хтось на тебе дивиться, а знаєш, що нікого бути не може – аж мурашки по спині! Потім вияснилось – то були голодні собаки. Бідні – вони здичавіли в порожньому місті. Коли проводилась евакуація, тварин залишили в місті (за нормами брати тварин не можна ні в сховище, ні в транспорт). Частину тварин знищили спеціальні команди, а ті, що залишились зібрались в зграї по 10-20 тварин, тому доводилось носити з собою палку для відлякування. А яке ще враження від покинутого міста? - А в Чорнобилі я вже був не перший раз і це мені допомогло потім в роботі. Коли ще навчався в школі, займався спортивним авіамоделюванням. В 1968 році там проводились обласні змагання Київської області. Нас тоді поселили в школі, бо були канікули, а годували поряд - у ресторані. Тренер видавав талони на сніданок, обід та вечерю і ми були такі горді, що ходимо до ресторану як дорослі. Ще тоді обійшов в Чорнобилі кожну вуличку та околиці, де проводились змагання А в 1986 році я знову жив поряд з цією школою і кормили нас у тому самому ресторані, що й 20 років назад, і так само видавали талони на сніданок, обід та вечерю. Майже дежавю! Друзі тоді дивувалися, коли я встиг так швидко вивчити місто. А на покинуте місто Прип’ять було жаль дивитися: раніше воно було дуже гарним, кімнати в квартирах хоч і малуваті були (по сучасних мірках), але затишні і гарні. Люди в Прип’яті жили досить заможно, могли багато чого собі дозволити. Згодом, після евакуації міста, господарям можна було повернутися з документами і у супроводі міліції та дозиметриста пройти до своєї квартири, щоб забрати важливі речі, але тільки ті, в яких рівень забруднення був у нормі. Легкові машини взагалі не повертали, віддавали номер з машини і держава видавала тоді господарю компенсацію. Невідомо скільки речей було викрадено і продано в інших містах лиходіями, міліція не встигала контролювати все місто. Згадав один комічний факт. Наш розвідвідділ розташовувався в будинку місцевої адміністрації. Гарний інтер’єр, гарні меблі, а начальники сиділи на табуретках та обідраних кріслах, або й зовсім на голих дошках. Це тому, що тканина накопичує радіоактивний пил і чомусь не хотілося сидіти на радіонуклідах. Цікаво також було спостерігати, як у бувших теплицях працюють спеціалісти-аграрії, вони вивчали вирощування рослин в умовах радіації. Як Ви відноситесь до іноді протилежних поглядів в ЗМІ щодо Чорнобильських проблем? - На мою думку в ЗМІ повинні друкуватися матеріали, які чітко прораховані спеціалістами: не оптимістично прикрашені чи навпаки – драматизовані, а факти реалістичні і, головне, проаналізовані спеціалістами! Люди повинні знати правду. Найнебезпечніше для людей в даний час - це внутрішнє опромінення від вживання забруднених радіонуклідами продуктів. Тоді коротко і доступно: чого найбільше остерігатися? - Ворога потрібно знати в обличчя! А радіацію людина не може побачити, понюхати і без приладів почути. Тому інколи легковажність деяких чорнобильців, коштувала їм життя або здоров’я. Багато залежить від дотримання правил безпеки, особливо щодо запобігання внутрішньому випромінюванню: режим харчування, обробка продуктів, санітарна обробка і т. д. Якщо не маєш дозиметра, чітко виконувати вказівки командирів. Якщо сказав командир йти дорогою, в ті кущі не йти – значить туди не можна! Я думаю, що не тільки у випадках радіації цей приклад підходить, а й в інших НС також. До Чорнобиля були й інші аварії на АЕС: в Англії (8 жовтня 1957 року), в США (28 березня 1979 року) і т. д. На Вашу думку, чому саме аварія на ЧАЕС набула такого резонансу? - Дуже великі масштаби радіоактивного забруднення, що захопило значну територію. А, як кажуть, у страху очі величезні. Наприклад, на кордоні Чехословаччина – Німеччина з весни 1986 більше року стояли пункти спеціальної обробки техніки та працювали дозиметристи від військ СРСР, хоча радіацією там і не пахло. Сергію Володимировичу, Ви полковник запасу, професійний військовий, а як потрапили в цивільний захист? - Фахівці такого профілю як у мене потрібні у всіх родах військ і в цивільному житті. А я ще у 1980-83 роках служив в військах цивільної оборони, тоді вони входили до складу Міністерства оборони, в Окремому механізованому полку ЦО в Молдові (м. Дубосари). В 90-х роках служба моя проходила вже в Челябінську. Згодом перший Міністр оборони вже незалежної України дав можливість офіцерам-українцям переїхати служити ближче до рідного дому. В 1992 році зі збройних сил Росії був переведений до України через Штаб ЦО України. В штабі запропонували три області – вибрав Чернігівську. Спочатку був начальником відділу РХЗ, начальником інспекції Штабу ЦО області, потім заступник начальника обласного Управління з питань надзвичайних ситуацій, а згодом і начальником Курсів ЦО області. З 2003 року Курси ЦО були реорганізовані в Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернігівської області, де зараз і працюю. Чорнобиль обпік та залишив болючі рани в житті наших людей, але життя бачу не учить. Населення недостатньо знає про захист від радіації, керівники ОГД, на жаль, також. В Україні є відповідний Закон, в якому все прописано та роз’яснено як захистити себе та оселю. Дозиметричних приборів зараз достатньо у вільному продажу, перевіряйте продукти, вивчіть норми та будьте здорові! Якщо потрібна консультація, її можна отримати в консультпунктах ЖКГ, а також у нас в Центрі, де кваліфіковані спеціалісти нададуть Вам потрібну інформацію. Сергію Володимировичу, у Вас залишилась військова виправка і виглядаєте Ви чудово! Які особисті секрети маєте для цього? - Всі хвороби від нервів та власного сприйняття оточуючого світу. Якщо зациклюватись на хворобі, то й будеш хворіти. Потрібно бути оптимістом: якщо життя не дарує Вам достатньо приємних хвилин – сам собі створюй гарний мікроклімат. Звичайно ж, заняття спортом, коли є така можливість, але не через силу. Спорт повинен приносити задоволення, корисно поєднувати з походами туристичними краєвидами нашого чудового поліського краю. Ранкова гімнастка – це святе ще з дитинства! Мені повезло, що і моя родина і колектив Центру допомагають мені долати перешкоди, а також відчувати себе корисним для спільної справи в цілому і для кожного особисто. Наталія Кот НМЦ ЦЗ та БЖД Рівненської області-08.12.2009На роздуми часу не залишалось...Весна 1986-го... Вона навічно вписала в нетлінну історію техногенну біду, радіоактивна хвиля якої сколихнула планету. Відтоді для земної кулі розпочався новий відлік: до і після вибуху четвертого реактора на Чорнобильській АЕС. Земля мало не захлинулася від потужного впливу ядерних матеріалів, надзвичайно високих полів гамма-випромінювання, які безболісно, але швидко і впевнено руйнували життя... Щоб його вберегти, на боротьбу з раптовим лихом кинулися мільйони людей тодішнього СРСР. Не володіючи достовірною інформацією, вони, не роздумуючи, виїжджали у відрядження до Чорнобиля. Здавалося, у самій назві хтось заздалегідь запрограмував неминучу біду для людства, яку пізніше ліквідатори почали називати «білою» смертю. Але усвідомлення прийшло пізніше... Я не випадково взялася до цієї теми, адже 14 грудня, згідно з Указом Президента України, ще з 2006 року в цей день вшановують ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Саме 14 грудня завершилося будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком. Участь у його зведенні взяли близько 90 тисяч будівельників. Поряд із ними працювали зварювальники, зв’язківці, інженери, науковці, лікарі, військовослужбовці, водії, трактористи, повари тощо. Кожен вносив власну данину цій, не побоюсь цього слова, героїчній справі. Із серпня по жовтень 1986 року в 30-кілометровій зоні ніс службу Борис Миколайович ДЕМЧУК, який наразі працює охоронцем НМЦ ЦЗ та БЖД Рівненської області.  Отож, прапорщик Борис Демчук на початку серпня вирушив у бік Чорнобиля, залишивши вдома молоду дружину й дворічну доньку Людмилу. Менше ніж за добу вони прибули до Овруча, де дислокувався штаб Армії. Борис Миколайович замінив свого товариша Анатолія Марчука, обійнявши посаду начальника відділу зв’язку. Щогодини спеціалісти робили заміри радіації ґрунту, води, повітря, й двічі на добу (якщо не виникало непередбачених ситуацій) зв’язківці доповідали в Московський інститут ядерної енергетики.  — Тоді ні я, ні колеги не розуміли всієї величини лиха, яке трапилося, — продовжив Борис Демчук. — Ми у звичному режимі виконували службові обов’язки, адже навколо буяло життя, співали птахи, розквітали квіти. Різниця була хіба-що тільки в тому, що доводилося носити захисний одяг, заборонялося пити воду з криниць та джерел, подекуди бійці полку залучалися до охорони громадського порядку в 30-кілометровій зоні. Радіація ж не пахне і в руки її не візьмеш... Уже пізніше, коли почали доходити чутки про загибель людей від променевої хвороби, які безпосередньо працювали на ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та будівництві саркофага, ми почали називати цю страшну смерть «білою». Тобто підступною і невидимою на перший погляд, але неперебірливою і жорстокою... До Рівного Борис Миколайович повернувся наприкінці жовтня 1986 року. Після реабілітаційного періоду продовжив службу в рідному полку.  Через два роки на світ у його родині з’явила друга донечка — Наталка. У 1998 році лейтенант Демчук пішов у відставку. Він і донині підтримує зв’язки з однополчанами, бере участь у заходах до вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС, залишається привітним і життєрадісним, чуйним і добросовісним працівником Навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Рівненської області. Він ніколи не акцентує уваги на тому, що у найтяжчі місяці техногенної біди потрапив у саме лігво радіаційного звіра, а просто радіє кожному дню, який дарує йому щедра доля. Олена КУЗЬМЕНКО, методист методичного кабінету НМЦ ЦЗ та БЖД Рівненської області
|
||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||
